Ятір на Дніпрових порогах: козацька пастка, що ловить сама
Ятір на Дніпрових порогах: козацька пастка, що ловить сама
Дніпрові пороги — Кодацький, Сурський, Лоханський — колись були не лише бар'єром для суден, а й найбагатшою рибною комірчиною. Козаки Запорізької Січі ловили тут судака, ляща, сома і щуку за допомогою ятерів — плетених конусних пасток із лози, що встановлювалися прямо в бурхливій воді між каменями. Риба йшла проти течії, заходила у вузьке горло ятеря і потрапляла в розширену камеру, звідки вийти вже не могла.
Як працювала ятір
Ятір плели з верболозу або орішника, залишаючи просвіти між прутами достатні для води, але не для риби. Довжина пастки сягала двох метрів. Встановлювали її на дні, прикріпивши до каменів. Течія сама робила всю роботу — проганяла рибу крізь отвір. Рибалка приходив раз на день, піднімав ятір і забирав улов. У найуловистіших місцях — на виході з Вовнизького порогу — один ятір міг дати до тридцяти кілограмів риби за добу.
Від порогів до ставків
Коли пороги затопили при будівництві Дніпрогесу, ятері перемістилися у ставки і затоки Дніпра. Рибалки Черкащини, Полтавщини, Чернігівщини досі плетуть їх вручну і ставлять на окуня, карася, в'язя. Форма залишилася незмінною — конус із вузьким входом. Змінився тільки масштаб: сучасні ятері менші, адже течія у ставках слабша.
На Канівському водосховищі старі рибалки показують місця, де колись стояли козацькі ятері. Там досі ловиться судак — риба, що любить кам'янисте дно і сильну течію, навіть якщо пороги давно зникли під водою.