Місячний лин Канівської заплави
Канівська затока Дніпра — мілководдя 1–2 м, де камыш ховає линів і щук.
Розповідь київського рибалки починається з тихого плеса, де під місяцем видніються обриси старої стариці й бокові рукави. Там, де течія слабша, лин виходить кормитися вночі разом із плотвою й лящем; щука й судак чатують по краю глибших столів.
На човні вкритому росою стоїть простий набір: спінінг 2.4–2.7 м, кастинг 15–40 г на суміші шадів і невеликих воблерів, плетений шнур 0.12–0.16 мм і флюорокарбоновий повідець 20–40 см для щуки. Перша половина ночі біля очеретів найплідніша, ривки приходять різкі, змагання коротке й гучне.
Вечірня їжа з ріки
Якщо на гачку опиняється сом або щука, бульйон роблять на головах і хвостах для густої, прозорої юшки. Лящ і плотва йдуть на смаження цілими, надрізані шкіри — з цибулею й кропом. Судак ріжеться на філе: пісне, щільне, ідеально під сковороду або під вогонь у казані.
Канівська ніч пахне вогнем і річкою; ложка юшки гріє, а місяць повільно спускається за очерети, залишаючи на поверхні довгі срібні доріжки — сцена, де риба й люди міняються ролями, і вечеря народжується прямо з Дніпра.
Рекомендуємо: флюорокарбоновий повідець 20–40 см