Коропові обжинки Поділля
У XVIII–XIX століттях на старицях Росі та Південного Бугу збирали коропа тисячами під час осінніх вилавів
На берегах Поділля, від Вінниччини до Хмельниччини та далі на південь до Миколаївщини, короп був центром сільської економіки і свята. Коли спадав рівень води, людський лан ставав рушійною силою: зводили коші, тягли сітку і зупиняли рибу в калюжах, ставках та старицях.
Човни, знаряддя, техніка
Човни з плоским дном підпиралися довгими кочегами, підходячи до очерету. В основі роботи була велика сітка, що тяглася між двома човнами або з берега до берега; її тягнули кілька людей, поки короп не скучував у вузькій ямі. Плетені коші й заплавні загорожі спрямовували рибу, а в останній «котел» її діставали сачками й руками.
Для щуки, сома чи окуня використовували прості ліски і гачки, а підвалини млинів і стариці давали глибокі ями, де ховався сом. Кожен вид мав свій прийом: волокуша для коропа, гачок для щуки, коші для карася.
Після вилавів починалися бенкети: уха в котлі, короп у сметані та копчений сом над вогнем. Громада ділилася здобиччю — власність панськіх ставів, монастирських рибниць чи громадські вилави обростали традиціями та кухонними рецептами, що дійшли до сьогодні.
Після заходу сонця на луках поруч із ставком горіли великі ватри; запах жареного коропа й дим від поламаних сіток затримувався над рікою.
Рекомендуємо: сітка для ловлі коропа