Волинські верші Світязя
Світязь після опівночі: волинський вугор
Опівночі Світязь змінюється: денний гомін стихає, а над водою залишається місячна доріжка. Саме в цей час, у теплу тиху пору, місцеві рибалки виходили на пошуки європейського річкового вугра, Anguilla anguilla. Нічний лов у Шацькому поозер’ї давно став окремою сторінкою волинської рибальської культури.
Вугор не любить твердого кам’янистого дна. Удень він ховається в мулі, корчах і заростях, а після сутінків рушає на корм до мілкіших прибережних ділянок. На Світязі його часто шукали на глибинах шість–вісім метрів. Найживішою вважалася темна година від опівночі до світанку, коли вода майже нерухома, а клювання приходить раптово.
Снасть, що тримає нічний трофей
Класичний місцевий варіант — донна вудочка з міцною жилкою та одинарним гачком. На гачок насаджували живця, жабу, черв’яка-виповзка, гнойових червів або шматочок риби. Вугор бере різко, а потім уперто забивається в мул чи корчі, тому слабка снасть швидко видає себе.
Озерна історія не обмежується самим Світязем. Вугра колись завозили мальком також у Пулемецьке, Люцимер, Пісочне, Чорне, Луки та Острів’янське. Так народився образ нічного хижака, який удень лежить у темному дні, а вночі виходить на пахучий корм і сріблясті місячні стежки.
Після такого лову розмова неодмінно переходила до кухні. На Волині вугра цінують за жирне, ніжне м’ясо, а свіжокопчений вугор зі Шацька вважається особливим місцевим делікатесом. На світанку човни поверталися до берега, і над тихим Світязем уже тягнувся теплий запах диму.
Рекомендуємо: міцна волосінь для лову