Чому на лід не ходять самі

Це не порада обережності, а наслідок протоколу. Усі описи зовнішнього рятування починаються з того, що поруч є хтось іще, і без цієї умови від них не лишається нічого.

Чого людина у воді не може

Кинути собі кінець. Подати собі гілку. Набрати номер мокрими задубілими руками. DLRG прямо пише, що вже через кілька хвилин кінцівки дубіють настільки, що спроби самопорятунку провалюються — а виклик служби це теж дія руками.

Що робить напарник, чого не робить спорядження

Тримає дистанцію й лишається на міцній кризі. Найгірший варіант порятунку — другий у тій самій ополонці, тому напарник не біжить до неї: він подає кінець із відстані й кличе службу. Двоє у воді — це не подвоєні шанси, а дві жертви.

Дистанція — це теж спорядження

Ідуть не поруч, а один за одним із проміжком. Група на малій площі стоїть у переліку ДСНС серед того, чого не роблять: зібравшись разом, люди навантажують ту саму ділянку й провалюються разом. Проміжок робить із двох людей рятувальника й потерпілого замість двох потерпілих.

Третій, якого немає на льоду

Хтось на березі, хто знає маршрут і час повернення. Це єдиний елемент, який спрацює, якщо не спрацювало все інше: коли ніхто не викликав службу, її викликає той, до кого не повернулися.

Як це поєднується зі способом лову

Погано — і це треба назвати вголос. Розстановка ставних снастей розводить рибалок по великій площі, а обхід лунок розтягує їх у часі. Тому проміжок тримають такий, щоб бачити один одного, а не такий, щоб не заважати ловити.